19 березня, свій День народження святкувала легендарна Українка - Ліна Костенко. Історія життя Ліни Костенко - це повість про те, якою сильною й непереможною може бути людина, що виростає з народу, живе з ним, вірно служить йому і зв'язана назавжди з рідним народом усіма ділами й помислами своїми.
Студенти Горохівського коледжу ЛНАУ долучилися до цієї визначної події.
Адже Ліна Костенко входить до кола тих митців, які завжди несли слово правди своєму народові. Вона багато розмірковує над тим, що має лишити по собі людина. Як жити? Де відшукати те вічне, що, збагативши себе особисто, залишиться у спадок твоєму роду, а відтак народу? Ці роздуми приходять через прочитання поезії Ліни Костенко студентами літературної студії «Рідне слово» під керівництвом досвідченої педагогині Марії Здинюк. Кажуть, що добре слово лікує душу. От і поспішають студенти на її заняття: читають вірші, записують і монтують відео, творчо спілкуються і цікаво проводять час у літературному кафе, відкриваючи для себе нові твори української поезії. Марія Здинюк активних учасників ласкаво називає «перлинками літературної студії», а їх за тридцять років педагогічної діяльності розійшлося по світу чимало.
Новому поколінню студентів у доброзичливій, невимушеній атмосфері вона зворушливо розповідає: «Ліна Костенко. Майстриня слова та думки! Справжній моральний авторитет для десятків мільйонів українців по всьому світу! Людина, що словом перетнула час та зробила свій неоціненний внесок в українську літературу. Висока духовність її поезії є тим благодатним джерелом, що живить нашу думку і серце. Її поезія – про жінку, любов, красу рідної мови і України – це словесна зброя, яка надихає і окриляє».
Учасники літературної студії «Рідне слово» сьогодні читають так правдиво, по-своєму, відверто і проникливо поезію Ліни Костенко, яка припала їм до душі. Слухаємо… і відкриваємо для себе нові грані: поєднання молодості і краси українського слова.
«Крила» (читає Дмитро Антков’як)
«Буває, часом сліпну від краси…» (читає Вавринюк Діана)
«І жах, і кров, і смерть, і відчай…» (читає Солтис Іванна) | 
